В"єтнамський суп з тофу

Шо, камради, осінь прийшла? Швендяєте шмаркливі, гугняві та нудні? Ходіть до мене і буде вам літо у миску і бадьорий настрій. Веселий, пікантний супчик із сонячного В"єтнаму, легкий, поживний, пряний. І геть не складний у приготуванні. Власне, які  все, що я вам пропоную, не зважаючи на позірну еекзотичність продукту. Отже супчик. Хочу попередити, що це мій особистий варіант класичного супчику,  ув оригіналі він подається із бок чой, азійською листковою капустою. Іноді вона продається у великих супермаркетах, не дорого. Але бок чой можна замінити свіжим шпинатом. Або савойською капустою. Або як у мене -  цвітною.

1,5 л курячого бульйону чи води, 1 маленький качанчик цвітної капусти (або пучечок бок чой, або пучечок шпинату, або пів маленького качанчика савойської), жменя азійських сушених грибів, або шиїтаке або, як у мене, чорних деревних грибів, 200 г тофу, пучечок зеленої цибулі, пучечок кінзи, 2-3 ст л. рибного соусу, свіжомелений білий перець за смаком, сіль

Все помити-почистити. Цвітну капусту розібрати на маленькі суцвіття, гриби заздалегідь замочити у гарячій воді. Зелену цибулю та кінзу подрібнити, тофу нарізати невеликими кубиками. Довести до кипіння бульйон чи воду, вкинути капусту та порізані плястерками гриби, половину кінзи і зеленої цибулі. Варити на середньому вогні хвилин десять, не більше, до готовності капусти. але не переваріть, вона має залишатися трішки хрусткою. Додати білий перець та рибний соус, скуштувати, якщо що, дотати солі за смаком (або знов таки рибного соусу, який є і спецією і замінником солі). Вкинути тофу, швидко довести суп до кипіння і знати з вогню. Всипати кінзу та зелену цибулю, що залишилися і негайно подавати. Все.

P/S: Щодо тофу. У мене був замаринований у слабкому росолі із чорним та червоним пекучими перцями. Він вже не потребує жодної обробки. Добрий для пікантних супів, а ще ліпший для уселяких вигадливих салатів, навіть просто як закуска годящий. Але як що у вас тофу ув "гавтентичному" стані, то його перед тим, як кидати у суп, потрібно, нарізаним, обсмажити у краплі олії до золотавості.
І про гриби. Із сушеними шиїтаке все зрозуміло - замочили і нарізали. І виглядають вони звичайними цілими грибочками. Із деревними грибами трошки інша історія, вони продаються на китайському ринку у маленьких пресованих брикетиках, які вкладені у красиві коробочки. Так от, їх треба заливати окропом і хвилин 15 тримати під кришкою, вони розбухають і набувають свого первинного вигляду і смакують як свіжі. Але є одне попередження, не ведіться на розміри брикетика, з цієї мацьопки опісля окропової купелі вихолить здоровенна миска грибів, ви їх не будете знати, куди дівать. На кастрюлю супу вистачить пів брикетику, ба навіть третина, якщо варите у невеликому банячку.
P.P.S: Якщо таки знайшли бок чой або готуєте із шпинатом, то їх взагалі варити не потрібно. Нарізане листя потрібно ошпарити окропом, розкласти по тарілках і залити дуже гарячим супом із грибами та зеленню.
Смачного, камради.

Виноградне желе "Ізабела"

Власне, це желе продукт фантазії митця, надхнення та надлишку  вільного часу і  винограду, якого як гуталіну, тобто просто завалісь. Назва теж суцільна як цвях конкретика - бо виноград одноїменного сорту. Ви свою галярету можете називати як хочете, от який виноград надибали, таке наймення і давайте, хоч Піно Нуар. Але штука, скажу я вам, виходить знаменита. І дуже доречна до різних викрутасних пліснявих, смердючих та не дуже сирів. А ше до паштету добре, ну знаєте, Фуа Гра там чи ще якийсь canard. Такий шарман на тарілці. А головне, там нема чого робити, все просто як два байта. Було б ваше бажання прикрасити своє життя своїми ж руцями.

2 кг виноградних митих ягід, 1 л води, 900 г цукру, 1 лимон, 5-6 горошинох духмяного перцю, 3 пакетики пектину

Виноградні ягоди вкинути у великий баняк і потовкти якоюсь товкушкою. Влити воду і поставити на середній вогонь. Дати закипіти, зменшити вогонь, і варити хвилин 10 під кришкою. Запах стоятиме запаморочливий. "Ізабела" все ж таки. Потім зняти з вогню і процидіти крізь сито все це варене неподобство, трохи протираючи масу дерев'яною ложкою. Кісточки та залишки шкірочок викинути. З лимона зразати цедру і вичавити сік. Горошинки перцю трохи роздушити. Сік, цедру та перець додати до виноградного соку і знов поставити на вогонь, знов нагрівати до кипіння, у процесі додавати цукор, розмішуючи. Як закипить, зменшити вогонь, додати пектин і варити, помішуючи, ну хвилин 20. Перевіряти готовність дідовським методом - налити трохи на тарілочку і дивитися, як застигає. Як  рідке, хоч вбийся, варити ще. Тут вже дивиться самі, як у вас процес йде, який виноград, скільки соку з м'якотю вийшло, скільки пектину сипати. У мене до бажаної консистенції сипалося 3 пакетики. Але вийшло ніжне, драглисте  і не розповзається. Продегустували. Йде як рідне. І до речі, абсолютно бомбово вийшло з м'яким жирним сиром на сніданок. Аристократа, ясна річ. Чого і вам. Смачного, камради.

'

























































ї

Умебоші

Ги, камради, зараз я буди ваз дражнить і всяко збиткатися. Корочше, для цієї штуки потрібно або жити у Японії, або мати власну марелю, щоб відслідковувати ступінь стиглості, пардон, плодів. Врешті реш, всі неяпонці і безамарелені, можуть здійснити загарбницький рейд по  чужим садам-дачам, базар не раджу, там не достиглі марелі не продаються. Або як пощастить.
Одним словом, це класична японська гостра закуска,  без умебоші японський день не японський день, її подають на сніданок, її подають до вареного рису, її подають... ну як у нас маслини подають. Ну із сиром, наприклад, як що ви не японець. Але все ж таки, найсмачніше із рисом та яйцями. Це дуже специфічна штука, я не дарма згадав маслини. Не всі полюбляють їхній гірко-солоний смак, а тут помножте смак на 3, і гіркий і солоний, і матиме умебоші. Але післясмак, а фруктовий аромат, а тектура! Корочше, не фіга це не маслини, а умебоші. Це так смачно, що моя здоровезна коробка має всі шанси не дожити до зими, зжеру. Чого і вам. Ділюся. Мо"хтось наступного марелькового сезони і прогнеться. А ще, воно страшно допомічне для здоровля. Хто не вірить, погугліть. І ще, якщо будете гугліть, вам той гугль розповідатиме про мариновані сливи, але та рослинка, яка йде на автентичні умебоші, сливою є є умовно, бо відноситься до абрикосових. Тому наші марелі абсолютно дотичні. І не має на те ради. Залишається тіко жерти. Із рисом. Чого і вам, камради.

2,5 кг недозрілих, твердих, але вже жовтеньких абрикосів, 120 мл білого вина або міріна (японське кулінарне рисове вино, продається у деяких великих супермаркетах), 360 г солі

Абрикоси помити, виколупати плодоніжки і залити у великому баняку  чи ще в який посудині холодною водою на ніч. Наступного ранку злити воду, обсушити абрикоси, викласти у велику миску і залити вином. Дуже добре  перемішати чи перетрусити. Додати 3/4 солі і знов добре перетрусити. У іншу велику миску викласти половину солі, що залишилася , висипати абрикоси і засипати залишками солі. Покласти на фрукти зверху велику тарілку (або дерев"яний кружечок), зверху покласти щось важке, вагою десь 5-6 кг ( я важив цеглини, вийшло 2 штуки з половиною, вимиті і замотані  у целофан). Потім всю композицію, разом із цеглинами, замотати у харчову плівку і залишити на 10 днів у прохолодному місці (наприклад, у льосі, або у холодильнику на  найтеплішій  нижній поличці). Через десять днів зняти половину цеглин, тобто навантаження на абрикоси зняти на половину. І знов залишити на 10 днів. Коли вся ця фігня закінчеться, злити маринад, якщо зверху таки забуяла пліснява, промити фрукти, викласти їх на дека, застелені паперовими рушниками і сушити на сонці три доби (наніч забирати до хати). Потім скуштувати, упасти, віджатися, знов упасти, встати і скласти готові умебоші у сухе дерев"яне, картонне чи пластикове пуделко. Мона зберигать у холодильнику, а мона просто у шафі. Головне, не лізти кожного дня масними жадібними пальцями, бо зацвіте. Брати обережно, класти до писка, закочувати очка і і казать  - "Арігатооооооо, дао".

Перець фарширований бринзою

Корочше, привіт, я знов з вами. Тута літо буяє і дуже хочеться якось його не проклацать. Бо сезонне -  то наше всьо. Перець, той що солодкий, він же болгарський, я люблю і ото їла б і їла. І вам раджу. А за для різноманітності, для перцевих симпатиків, рецептик з класичної болгарської кухні. Солодкий перць болгарською буде - чушкі. Як не дивно, саме товстенькі напхані перчики так і хочеться чушками назвать, опецькі такі. Напевне, у болгар з овочевою ономастикою все ок і взагалі. Так от, ця стравка більш ніж літня, вона і є літо  -  перець визрів, бринза (молода) визріла, спека триває, їсти хочеться, а інше нас не гребе. І головне, повірте, це надзвичайно смачно. А для кого важливо, ще й диєтично. Хоча і не фіга не похудатєльно, бо похудатєльно, це один перчик на тарілці, та не виходить, де один, там два, три, чотири...... інфініті. Одним словом.

Перців, скільки вийде, 500-600 г бринзи ( або сиру), 2 зубчики часнику, 1 свіжий гіркий перець ( чілі або пепероні), трошки петрушки або кропу, 3-4 невеликих помідори, 1 сире яйце, 1-2 ст л. вершкового масла,  1- 2 великих помідои для запікання.

Перці очистити від зерняток та взагалі нутрощів, "кришечки", тобто зрізані вершечки із хвостиком, зберегти. Перець не бланширувати.  Бринзу (або мякий сир, попередньо посолений за смаком), змішати із дрібно різаними помідорами, перцем, часником чавленим, зеленню, вмішати у масу яйце, ще раз все добре перекалатати. Напхати перці сирною масою, затулити "кришечкам". Викласти в один шар на деко, між перцями напхати скибки помідорів, трошки посолити зверху. Розтопити вершкове масло і полити перці та помідори. Запікати у духовці (180 градусів) до готовності. Ви що, ніколи перців не запікали? Корочше, на лік виходить від 1 години до 1,5 , перці мають взятися золотавою скоринкою. Мона їсти гарячими, а мона холодними, а мона наступного дня розігріть трохи. Але повірте, смаколик іще тий. Чого і вам. Смачного, камради.